Стокгольмський синдром - "рятуємося", виправдовуючи ворога
Нині на окупованих територіях України склалася важка соціопсихологічна ситуація, бо українці стали заручниками війни та агресії російського владного режиму.
У цей час ми можемо почути думки співвітчизників про те, «що не треба було дратувати Росію», «російські солдати чемні, привітні, а наші жінки обпльовують і матюкають їх на мітингах», що «треба знаходити спільну мову». Нам чітко потрібно розуміти, чому так відбувається.
Часто під час захоплення, викрадення та насильства жертви починають співчувати своїм мучителям, виправдовувати їхні дії, і, навіть, ототожнювати себе з ними, переймаючи ідеї ворога. У психології це називається Стокгольмський синдром - психологічний несвідомий захисний стан, який характеризується прив’язаністю жертви до кривдника.
Спочатку жертва переживає сильне емоційне потрясіння, відчуває страх стосовно дій агресора та неприязнь, згодом апатію, а з часом починає демонструвати смиренність із обставинами, що склалися. Це і є захисною реакцією психіки, оскільки людина переконана, що добре ставлення до неї можливе лише у випадку повного підкорення.
Наступний етап - звикання до ситуації, адже вона інтерпретується як така, яку не можливо змінити. Не уявляючи інших можливостей для спасіння, людина не свідомо починає сприймати самого кривдника як єдине джерело захисту. І впевнена, щоб урятуватися, потрібно лише «правильно» поводитися і пристосуватися до ситуації. З часом жертва починає відчувати симпатію до кривдника і виправдовувати його дії.
Пам’ятаймо!
Не потрібно тішити себе надіями, що агресор проявить поблажливість за умови беззаперечного виконання усіх його вимог. Подивіться на ситуацію в окупованому Донбасі, коли сьогодні всіх «слухняних» хапають на вулицях і відправляють на війну, як «гарматне м’ясо».
Не допускайте навіть можливості якогось раціонального пояснення ворожої жорстокості, наприклад, через опір рашистам чи, начебто, провокативну поведінку. Виправдання вбивствам та насиллю немає.
Розуміймо, що людській психіці складно прийняти факт безглуздого насильства, що виходить лише з хворобливих мотивів росіян. Спрацьовує психологічний захист, даючи пояснення - окупанти не могли по-іншому, це не зі зла, вони не знали. Не обманюймо себе! Яке може бути виправдання, коли пілот винищувача свідомо скидає бомби на мирне населення? А «привітні обличчя» обстрілюють гуманітарні коридори та вбивають дітей?
Не тішмо себе ілюзіями про, начебто, «прихильне ставлення» із розмовами про допомогу у проведенні посівної компанії, доставці ліків та продуктів. Лише вчора загарбники не пропустили на Херсонщину 14 вантажівок гуманітарної допомоги.
Не піддаваймося на різноманітні інформаційні атаки, публікації та розмови. Ворог – підступний вбивця - був і є.
Тримаймося разом! Віримо собі та Збройним Силам України! Ми на своїй землі. Все буде Україна!
