Скадовська Районна
Державна Адміністрація
Скадовський район, Херсонська область

Хвороби озимих зернових культур

 

Останніми роками на території Херсонщини в осіннє-зимовий період складаються такі погодно кліматичні умови, які певним чином впливають на фітопатологічну ситуацію в посівах озимини. Не став винятком і цей рік. По-перше, декілька років поспіль спостерігаються досить екстремальні умови осінньої посівної кампанії: висів у сухий ґрунт, нестача вологи на момент сходів озимих культур. По-друге, останні чотири роки під час глибоких відлиг взимку, завдяки підвищеному температурному режиму у денні години відбувається поновлення вегетації. Як наслідок це спричиняє як позитивні, так і негативні зрушення. Озимі зернові утворюють додаткові стебла, що при раціональному підході сприяє збільшенню врожаю, але ослаблення рослин на первинному етапі й екстремальні умови навесні (різкі коливання температури, весняні заморозки) призводять до ослаблення посівів і, як наслідок, погіршення їх фітопатологічного стану.

Значних недоборів і втрат урожаю озимої пшениці та озимого ячменю завдають грибкові хвороби, серед яких найбільш поширені кореневі гнилі, борошниста роса, септоріоз  та інші захворювання.

Розуміючи особливості розвитку хвороб озимих і вміючи правильно їх діагностувати, можна розробити ефективний захист і зберегти потенційну врожайність. Розглянемо докладніше особливості прояву та впливу небезпечних захворювань озимих культур і рекомендації по їх контролю.

Кореневі гнилі

Рано навесні у посівах озимих зернових культур насамперед проводиться облік кореневих гнилей. Залежно від збудника розрізняють зви­чай­ну, або (гельмінто­с­поріоз­ну) коренева гниль, фу­заріоз­ну ко­ре­неву гниль, офіобо­льоз­ну ко­ре­не­ву гниль та цер­ко­с­по­ре­ль­оз­ну ко­ре­не­ву гниль. Збуд­ники корене­вих гни­лей ура­жують ко­ре­не­ву і при­ко­ре­не­ву ча­с­ти­ни стеб­ла, ча­с­то провідну си­с­те­му, внаслідок чо­го рос­ли­ни ста­ють не­до­роз­ви­ну­ти­ми, з жов­ти­ми чи пля­ми­с­ти­ми ли­ст­ка­ми.

Ко­ре­неві гнилі роз­ви­ва­ють­ся про­тя­гом усієї ве­ге­тації, то­му їх тре­ба обліковува­ти кілька разів. Відразу, як тільки поля звільняться від снігового покрову, обов’язково проводять обстеження на кореневі гнилі. При задовільному стані посівів  на площі до 100 га про­би бе­руть у 10 місцях по діаго­налі по­ля. Для кож­ної про­би ви­ко­пу­ють поспіль у двох суміжних ряд­ках рос­ли­ни на відстані 0,5 м. На площі по­над 100 га до­дат­ко­во бе­руть по одній пробі на кожні 50 гек­тарів. Ко­рені ре­тель­но про­ми­ва­ють від ґрунту. Для візуаль­ної діаг­но­с­ти­ки хво­ро­би слід ре­тель­но ог­ля­ну­ти ко­ре­не­ву си­с­те­му рос­лин. Так, при ура­жен­ні пер­вин­них і вто­рин­них корінців і підзем­но­го міжвуз­ля на них з’яв­ля­ють­ся ко­рич­неві штри­хи і сму­ги. У пробі підраховують кількість уражених і загиблих рослин у відсотках.

Бо­рош­ни­с­та ро­са

Ця хво­ро­ба є однією з най­не­без­печні­ших для рос­ли­н ози­мої пше­ниці, оскільки спричиняє ура­ження всіх над­земних ор­га­нів рос­лин. Бо­рош­ни­с­та ро­са змен­шує асимі­ля­­ційну по­верх­ню листків, руй­нує хло­ро­філ та інші пігмен­ти, в ре­зуль­таті чо­го погіршується інтен­сивність фо­то­син­те­зу. За інтен­сив­но­го ура­ження упо­віль­нюється роз­ви­ток ко­ре­не­вої си­с­те­ми, знижується ку­щистість рос­лин, за­три­мується ко­лосіння, при­ско­рюється дозрі­ван­ня. Не­добір уро­жаю пше­ниці через захворювання на бо­рош­­ни­с­ту росу є знач­ним за умо­ви інтен­сив­но­го ура­жен­ня пра­пор­це­во­го і дру­го­го листків рос­ли­ни і ста­но­вить 10–15, а іноді 30–50%.

На Херсонщині перші симп­то­ми за­хво­рю­ван­ня ози­мої пше­ниці на борошнисту росу спостерігалися вже восени. На схо­дах рос­лин борош­ни­с­та ро­са помітна на піхвах листків у ви­гляді ма­то­вих плям, а пізніше – біло­го па­ву­тин­но­го на­льо­ту, який ущільнюється і пе­ре­тво­рюється на ватоподібні по­ду­шеч­ки. Потім наліт по­ши­рюється на ли­ст­ко­ву пла­с­тин­ку.

Для розвитку збудника бо­рош­ни­с­тої ро­си не треба крап­лин­но-рідин­ної во­ло­ги, але йо­му не­обхідна ви­со­ка віднос­на во­логість повітря (оп­ти­маль­но – понад 80%). У силь­но ура­же­них рос­лин по­слаб­люється ку­щен­ня.  Посіви озимої пше­ниці ранніх стро­ків сівби ура­жу­ють­ся сильніше, ніж оп­ти­­маль­них. При вне­сен­ні міне­раль­них до­б­ри­в з підви­ще­ни­ми до­за­ми калію і фо­с­фо­ру хво­ро­ба роз­ви­вається слаб­ше, а за надмірної кількості азо­ту – по­си­люється.     

На ози­мих куль­ту­рах збуд­ник бо­­ро­ш­ни­с­тої ро­си зи­мує у ви­гляді по­верх­не­вої гриб­ниці, пе­ре­важ­но у піхвах лист­ків. До­дат­ко­вим дже­ре­лом інфекції є клей­сто­теції на ура­же­них рос­лин­них решт­ках.
Здебільшо­го бо­рош­ни­с­ту ро­су діаг­но­с­ту­ють у по­льо­вих умо­вах візуально за оз­на­ка­ми.

Сеп­торіоз

Ця хво­ро­ба по­ши­ре­на скрізь. Збуд­ни­ки сеп­торіозу ли­с­тя при­зво­дять до суттєвих змін фізіоло­го-біохі­міч­них про­цесів у рос­лин­но­му ор­ганіз­мі. В лист­ках ура­же­них рос­лин пше­ниці передусім знижується вміст хло­рофілу на 15–70%, ас­корбіно­вої кис­ло­ти – на 30–60 мг/%, інтен­сивність фо­то­син­те­зу — в чо­ти­ри-дев’ять разів, інтен­сивність ди­хан­ня — на 4–17%. Під впли­вом хворо­би у рос­лин погіршу­ють­ся ос­новні по­каз­ни­ки струк­ту­ри вро­жаю. Його недобір мо­же ся­га­ти понад 30%.

Сеп­торіоз про­яв­ляєть­ся у ви­гляді пля­ми­с­то­с­тей на ли­ст­ках, стеб­лах та ко­лосі. Перші симп­то­ми цієї хвороби вже спо­с­теріга­лися во­се­ни на ура­же­них схо­дах рос­лин. У результаті розвитку захворювання на ли­ст­ко­вих пла­с­тин­ках ут­во­рю­ють­ся дрібні хло­ро­тичні або ледь жов­ту­ваті пля­ми. Спо­чат­ку во­ни ма­ють нечіткий кон­тур та сла­бо відрізня­ють­ся за ко­ль­о­ром від ос­нов­ної зе­ле­ної тка­ни­ни ли­ст­ка. З ча­сом центр плям стає по­пе­ля­с­то-сірим, на ньо­му чітко про­гля­да­ють­ся тем­но-ко­рич­неві з глян­це­вим відтінком крап­ки, що яв­ля­ють со­бою пікніди па­то­ге­ну. 

Гриб по­ши­рюється пікно­с­по­ра­ми у ве­ге­таційний період. Цьо­му спри­я­ють крап­ли­ни до­щу і повітряні по­то­ки. Ос­нов­ни­ми дже­ре­ла­ми інфекції є ура­жені ли­ст­ки сходів ози­ми­ни та рос­линні решт­ки, де збуд­ник зи­мує у ви­гляді пікнід.

Діаг­но­с­ту­ва­ти сеп­торіоз у по­льо­вих умо­вах мож­на навіть візу­аль­но, без збільшу­валь­них при­ладів, або з ви­ко­ри­с­тан­ням лу­пи – за на­яв­ності ти­по­вих симп­томів, що ха­рак­те­ри­зу­ють­ся ут­во­рен­ням пікнід. Іноді через схожість симп­то­мів різних пля­ми­с­то­с­тей ли­с­тя пше­ниці та відсутність на пев­них ета­пах па­то­логічно­го про­це­су пікнід збуд­ників сеп­то­ріозу буває складно діагнос­тувати за­хво­рю­ван­ня в по­льо­вих умо­вах, у та­ко­му разі за­сто­со­ву­ють біологічний ме­тод діаг­но­с­ти­ки, що по­ля­гає у ство­ренні оп­ти­маль­них умов для фор­му­ван­ня спо­ро­но­шен­ня па­­то­генів на ура­же­них фраг­мен­тах листків із по­даль­шим мікро­скопічним аналізом.

Рання та своєчас­на діаг­но­с­ти­ка хво­роб озимих зернових культур та оцінка фіто­па­то­логічно­го ста­ну посівів є важ­ли­ви­ми скла­до­ви­ми раціональ­но­го прове­ден­ня за­хис­них за­ходів в період відновлення вегетації. Для прий­нят­тя пра­виль­но­го рішен­ня що­до за­сто­су­ван­ня про­ти хво­роб фунгі­цидів хімічної гру­пи слід вра­хо­ву­ва­ти фіто­санітар­ний стан по­ля, а та­кож аг­ро­еко­логічні та еко­номічні фак­то­ри.