22 СІЧНЯ – ДЕНЬ СОБОРНОСТІ І ПЕРШОГО ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ У ХХ СТОЛІТТІ
22 січня 1918 року перший український парламент – Українська Центральна Рада – Четвертим універсалом проголосив незалежність Української Народної Республіки. Через рік – 22 січня 1919-го – на Софійській площі урочисто проголосили об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину Українську державу.
Церемонія розпочалася промовою голови делегації ЗУНР, віце-президента УНРади Льва Бачинського. Потім Лонгин Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР до Директорії, в якій були подані акти, що вели до злуки, зокрема Ухвала УНРади від 3 січня 1919 року про об’єднання ЗУНР і УНР. Щоб підкреслити присутнім представникам іноземних держав міжнародне значення цього акта, член західноукраїнської делегації Ярослав Олесницький прочитав його французькою мовою. Після цього Лев Бачинський урочисто вручив прочитану грамоту Голові Директорії. Прийнявши її, Володимир Винниченко привітав делегацію західних українців короткою промовою, в якій підкреслив історичне значення Акта злуки.
Наступного дня, 23 січня, у приміщенні Київського оперного театру (сучасна Національна опера України імені Тараса Шевченка) Трудовий Конгрес України, заслухавши й обговоривши згадані документи, схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР дістала назву Західна область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Розпочалася активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та культурних сферах.
Об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу через низку причин не було доведене до кінця. Головна з них - скрутне становище, в якому незабаром опинилися Директорія та її уряд, що були змушені під натиском радянських військ залишити майже всю територію України. Не в кращій ситуації була й ЗУНР, перебуваючи у стані постійних військових дій з польським арміями.
Разом із тим, хоча соборність України і не вдалося утвердити, Акт злуки залишився тією знаменною подією, що мала велике історичне значення для українського суспільства. Він задекларував перед усім світом неподільність українських земель, єдність і солідарність народу, став прологом до постання сучасної соборної суверенної України.
Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося в Карпатській Україні 22 січня 1939 року. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки. Маніфестація 1939 року була найбільшою демонстрацією українців за 20 років перебування краю у складі ЧехоСловаччини. У ній взяли участь понад ЗО тисяч осіб, що з’їхались до столиці Карпатської України.
21 січня 1990 року українська патріотична громадськість, за прикладом акції жителів країн Балтії «Балтійський шлях», проведеної на півроку раніше, утворила між Києвом і Львовом живий ланцюг єднання як символ єдності східних і західних земель України – «Українську хвилю» - з нагоди 71-ї річниці проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР на вшанування подій Української революції. Це одна із найбільших у тогочасній Центральній і Східній Європі масових акцій. Достеменно невідома кількість учасників акції. Різні джерела називають від половини до трьох мільйонів людей, які взялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Ланцюг єднання засвідчив, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії. Акція стала провісником майбутнього падіння СРСР і проголошення нової незалежної і соборної України.
